«Закрили Україні очі, і душу міцно зав’язали». Голод  чорним круком летів над  дворами, хатами,  полями.  Від  його моторошного  крику здригалася  земля,  вкриваючись тілами заморених українців, у лонах матерів вмирав багатомільйонний український народ.

 «Забрали все, окрім журби, серпом червоним лютували, щоб непокірливі «хохли» страшною смертю повмирали»,  такими словами розпочався виховний захід присвячений «Голодомору 1932-1933рр» в медичному коледжі.  Здригалися  дзвони - журби і стискалося  серце,

котилися  перші сльози, звучали пронизливі мов холодний  вітер слова страшної, нелюдської  статистики  - «тисячі», «мільйони», «зібрали» « ліквідували», «вилучили», «знищили», «вивезли», «загинули». Отак просто, стирали  з лиця землі цілі українські родини.

Студенти читали спогади очевидців страшного лихоліття, читали  вдумливо, осмислено : « Ми їли траву, кропиву, лободу, листя з дерев, про хліб зовсім забули. В ту зиму тільки в нашій родині померло четверо», «І так від моєї родини ніякого сліду – ні могили, ні хреста. Тільки імена…». Сьогодні  важко і уявити це пекуче  відчуття голоду, відчуття,  яке руйнувало  людину, перетворюючи на   потворного звіра.

 Не залишила нікого байдужим  музична композиція у виконанні Наумук Юлії.

Під звуки тужливої пісні пролітали кадри моторошної  відеохроніки.  У цей момент в залі панувала атмосфера, яка нагадувала молитву перед Богом.  Тиша…,   яка вміє мовчати і  думки,  що летять  у вічність.

«Усе до крихти, до зернини, забрали нелюди собі. Ой Боже Милостивий! Не дай побачити повік, дитячі очі,  повні страху і сльози наших матерів» ,-  читала театралізовану сценку  Якимець Олена.

Її героїня  була маленькою десятирічною дівчинкою, яка пережила голод.  Читала і тремтів голос, через рядки художнього твору прокрадався біль та жах нелюдських страждань. Олена зуміла яскраво та зворушливо передати всім присутнім весь  внутрішній світ своєї  маленької героїні.

А згодом роздали    глядачам    білі та чорні, пахучі та духмяні скибочки хлібу. Кожен  тримав свій окраєць і вже  зовсім по-іншому дивився на цей хліб, з іменем якого на вустах помирали мільйони українців, по-іншому трактував почуті слова : ««як сідаєш, сину мій до столу, то пам’ятай, що хліб – це значить жить».

Ми повинні, ні, просто мусимо пам’ятати ці  сиві  сторінки нашої історії, бо інакше приречені на вічне блукання  серед   ілюзій, щодо «братської любові» до нашого народу, блукання у марних надіях, що хтось подасть руку допомоги у тяжку хвилину, не маючи з цього ніякої вигоди. Ми українці самодостатні та працьовиті, ми народ, що живе на благословенній квітучій землі, тільки потрібно навчитися думати по-новому, стерши всі стереотипи , що нав’язувались нам століттями.

 Виховна година була підготовлена  студентами  II курсу спеціальності «Акушерська справа» на чолі з енергійним та талановитим  куратором Юрків Світланою Миколаївною.

Ми вдячні їм за проникливі та зворушливі поетичні твори, за вдалий підбір матеріалу, за влучні  та цікаві відеоматеріали. І бажаємо молодому поколінню ніколи не знати, що таке голод і війна.

Третяк Інна

педагог - організатор Ковельського медичного колкеджу