Ти плачеш, Україно, мовчки стоїш у скорботі і тихо плачеш…Поплач, моя нене, поплач, а разом з тобою і ми схилимо свої голови… Ти чуєш, моя Батьківщино, як там високо ген-ген у синьому небі співають душі, сотні світлих душ. Дозволь, порушити цю вічну пісню молитвою, за наших братів, що загинули за тебе, моя Україно!
20 лютого, на сцені Ковельського медичного коледжу, народився свій маленький імпровізований «Майдан».
Відтворюючи події, що відбувалися у Києві рік тому, студенти театрального гуртка «Водограй» , поставили собі за мету разом з глядачами поринути у ті буремні події і пережити разом зі своїми героями радість маленьких перемог, втому недоспаних ночей, біль тяжких втрат та непереборну силу духу і патріотизму.
Сюжетна лінія розвивалась досить бурхливо. Зі сцени лунали заклики до бою, молодь сміливо «йшла на барикади», стійко «тримала оборону», піднімаючи високо над головою
жовто-блакитний прапор, як рік тому це робила Небесна Сотня. Вмить все затихало і вже під тиху, журливу мелодію лунали спогади про
Сергія Нігояна,
Устима Голоднюка, Сергія Байдовського, Назара Войтовича. В ті хвилини, було невимовно боляче від страшних слів : «Вбили свинцевою кулею», вбили на очах у тисячі людей, у 21 столітті, в центрі Європи. Так закінчувалась кожна прочитана історія про простих українців, справжніх патріотів, що прагнули жити по-іншому, жити у вільній Україні.
Плакали українські матері, що втратили своїх синів і їх ридання були схожі на ту чайку, що самотньо квилить над безкраїм морем. Одна – благала сина схаменутися, бо від сорому і ганьби переставало битися її серце, а друга - голосила над своїм єдиним закривавленим сином і тим стражданням не було меж. Ці надзвичайно трагічні та зворушливі ролі зуміли передати студенти, стоячи на імпровізованому майдані, спромоглися віднайти тонку паралель між двома схожими образами, яких поєднав один біль – втрата найдорожчого і найріднішого.
Вечір був насичений неймовірним духом патріотизму, сповнений любов’ю до рідної землі, до людей і всього живого, що оточує нас, напевно це тому, що поруч з молоддю були священики...
Кожен глядач мав можливість поринути у казковий світ багатоголосся, адже отці Благовіщенського собору УПЦКП, Василь, Ігор та Михайло не просто були глядачами, а разом зі студентами співали повстанські пісні,
які лилися у зал, мов бурхливі ріки, заворожуючи своєю красою і милозвучністю. Споріднена близькість і простота у спілкуванні священників з молоддю, допомогли зробити Вечір пам’яті по-справжньому затишним і домашнім.
А згодом настала неймовірна тиша, весь зал притих, «майдан» завмер у хвилині мовчання, тільки кача гірко стогнала і плакала за своєю Небесною Сотнею. Палахкотіли свічки і котилися сльози, у кожного, хто до серця впустив ніким не забуті, болючі спогади…
Не плач наша Україно, ми поруч з тобою, адже разом ми непереможні!
Ми дякуєм Вам, хлопці, за життя,
Ми дякуєм Вам, хлопці, за свободу.
Пробачте нас. Пішли ви в небуття,
Та більше не повернетесь додому…
Вас пам’ятати будемо завжди,
Із вами будемо боротись за країну.
За ту країну, де нема брехні й війни,
За нашу й вашу мирну Україну…
Я дякую всім студентам, хто взяв активну участь у Вечорі пам’яті Небесної Сотні : Гурко Мирославі, Астаховій Анні, Котюк Тетяні, Маляр Олені, Наумчик Юлії, Можелюк Мирославі, Іваніщук Анастасії, Мельнику Миколі, Лунковському Назару, Кубаю Дмитру, Дудинцю Любомиру, Манзюку Максиму. Дякую хоровому гуртку коледжу та його керівнику Сметюх Олені.
Третяк Інна
педагог-організатор Ковельського медичного коледжу | 
