Її називали жінкою-ломикаменем, порівнюючи з тендітною квіткою, що крізь каміння пробивається до сонця.

Так, це Леся Українка. Яскравою і провіщою зорею зійшла вона над нашою землею, освітила нам шлях із безодні і темряви до світлого, кращого майбутнього. Рівно через 10 років після смерті Тараса Шевченка знову запалала зірка над яскравим небосхилом. Здавалося, що сам Бог посилає нашій рідній Україні пророків, передвісників, щоб нарешті збудити нашу совість, наше сумління, відродити в наших сонних серцях дух патріотизму, нескореності і волі.

І вона таки його відродила. Своїм приходом в українську літературу вона принесла незвідані світи своєї творчості.

Її поетична і душевна глибина є й досі незвіданою для нашого сучасника.

Дуже переживала Леся за долю свого народу, як держави, нації. І переживала уярмлення українського народу, як свою власну трагедію. Тому і крикнула:

Вставай, хто живий,

в кого думка повстала!

Година для праці настала!

Не бійся досвітньої мли!

Розуміла, що життя під чужою країною, хай навіть і вільне, все одно рабське, тюремне. І сама думка про це сушила їй серце.

Багато її слів виявились, воістину, пророчими: «Пора стати на точку, що «братні народи» - просто сусіди...через це їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської внутрішньої політики. Російський робітник поневолений тільки соціально, а український і соціально, і національно».

Як вдало і точно сказані ці слова, хоча тоді про війну між «братніми» народами ніхто і не міг подумати.

А для нас, ковельчан її творчість є по-особливому близька і рідна, адже вона – наша землячка, гідна дочка свого краю, своєї землі.

Жаль, але зірки падають з неба, згорають в атмосфері і… гаснуть. Згоріла яскравим вогнем і Леся. Зовсім молодою, повною планів і ідей, нових творчих злетів залишила наш світ. Сорокадворічною померла вона від тяжкої недуги з якою боролася усе життя, і яку не змогла побороти. Але вона залишається вічно жити в нашій пам’яті, в наших душах. Ми назавжди запам’ятаємо її слова адресовані до нас і виконаємо її мрію – будемо жити в вільній, сильній Україні…

В нас пісні її лишились
В яких живе душа жива
В яких для вічності відбились
Її бажання і слова
 
Вони не вмруть не згинуть в людях
І відгук свій в житті дадуть
І ще не раз в холодних грудях
Зерном любові проростуть!

Литвин Роман

студент ІІ курсу спеціальності "Лікувальна справа"