Щороку студентський театр «Водограй»  намагається приємно здивувати свого глядача новим, яскравим, філософським твором. Адже театральне мистецтво,   це не просто зіграні  ролі - це вираження найглибших думок, що трансформуються у потужний емоційний  сплеск,  пройшовши через пам’ять почуттів, через найтонші струни людської душі.

Як писав Гегель кожен художній твір належить своєму часу, своєму  народу, своєму середовищу. Не винятком  стала повість Катерини  Мотрич  «Політ журавлів над нетолоченими травами».  Саме його головні герої ожили на сцені Ковельського медичного коледжу.   Чорнобильська катастрофа очима  сучасної молоді  набула нового змісту.  Горе і зневіра  пронизані людською байдужістю та безкарністю були прочитані через призму буденності, через призму трагедії  однієї звичайної людини.

Неможливо відтворити прекрасне на сцені, не маючі  таланту  душі, будучи лише сірою тінню у тенетах  людських якостей котрими наділений твій  головний герой.  Та  про це не варто говорити, розповідаючи про Мазурок Ольгу,

що зіграла головну  роль Насті – Спасительки, чий образ став сакральним у повісті. Надзвичайно обдарована, розумна, тендітна юначка завдяки своїм акторським здібностям та чистим серцем спромоглася показати глядачам чорнобильську біду очима простої бабусі, матері, яка понад усе любила свою рідну землю та людей. Ольга не лишила байдужим жодного, хто сидів у залі. 

Моторошне слово «евакуація», невимовно болюче слово «прощавай», мов два синоніми вплелися чорною ниткою у  долю ще одного героя  повісті – сина Насті. Енергійний та талановитий Максим Комарницький, зіграв цю роль  неймовірно правдиво.  З неабияким трагізмом  юнаку вдалося відтворити   на сцені  одвічне споріднення сина і матері, землі і людини. Головний герой Максима став символом печалі українських  матерів, символом скорботи всього українського народу.

«А чим же я козу годуватиму, що я їй скажу?» -  здавалось прості  слова,  ще одного героя вистави – звичайного селянина, кума Микити, не були  такими трагічними, якби  слово «Зона»  не було б з ними у  співзвучності. Цю непросту роль, яка вимагала від актора таланту трагікомічності, яка ставила перед ним завдання до найменших деталей прожити її філософську суть, блискуче зіграв Кухарук Денис.

Не варто залишати без уваги і образ діда – пророка , яку вміло відобразив  Слободяник Андрій та роль маленької онучки, яка дісталась симпатичній та милій дівчинці Костючик Софії  (учениці 1 класу ЗОШ №7).

Поєднання цих героїв  було ніби своєрідним  наповненням  чаші - життя,  людськими переживаннями, сподіваннями  та надіями.

Ніщо так не збагачує українську душу, як рідна, мелодійна  пісня. Лише вона може підняти нас на найвищу хвилю людських почуттів, лише вона може дістатись до найпотаємніших думок. Барвистим та багатим доповненням стали у цьому театральному дійстві пісні, що звучали з вуст найкращих та найчарівніших хористок коледжу –

Савіцкої  Галини, Трушик Лілії, Чалої Анастасії  Хомич Катерини, Марченкової  Анни, Поліхи Андріани, Мельничук Марії, Послєдової Надії, Конончук Софії. Дякуючи дівчатам «Політ журавлів» видався більш емоційно прожитим та відкритим глядачу.

Коли мова йде про максимальну відвертість, про  прагнення показати вістря проблеми  використовуючи лише звуки і пластику тіла, використовуючи  лише їх,  бо слів неможливо підібрати…. тоді на допомогу приходить хореографія. 

Життя , мрії,  вогонь і смерть сплели у єдиний  терновий вінок   в одвічному  народному  танці  наполегливі та креативні  студентки Данелю Ольга., Кубрак Софія, Кубрак Олександра, Калькова Марія, Ващук  Наталія., Гурко Світлана.   Поєднавши колір сміху та колір  смутку дівчата дали можливість глядацькій аудиторії на різних рівнях усвідомлення прожити чорнобильське лихо.

Кожна вистава це своєрідна подорож, яка має свої станції і час, і має людей,  що наповнюють її та надихають. Шпак Михайло – диктор, який впродовж всього театрального дійства силою свого надзвичайного голосу тримав глядача у напрузі до останньої зіграної репліки, до останнього жесту . Завдяки таланту інтонаційно правильно відтворювати те, що відчуваєш, Михайлу вдалося створити  різносторонній фоновий малюнок тих тяжких днів.  

Проте «Політ журавлів» не був би таким  емоційно забарвленим та вистражданим, як би не фантазія та гнучкість людей, що створювали та об’єднували у єдине ціле увесь спектр музики, зображень та  світла.  Коленда Іван та Дричик  Вікторія(викладач КМК) – команда, яка на відмінно справилася зі своїм завданням.

На завершення хочеться процитувати  фінальні слова головної героїні :                   

«Господи,  стою перед тобою на колінах і благаю за всіх ,вернися до нашої хати звідки тебе було вигнано. Вернися до нашого краю,  де чорніше чорнішої землі блукають люди - це чорнобильські лика, чорнобильської України  покарані за безпам’яцтво». 

Тож  пам’ятаймо  історію і нехай молоде покоління, у яке ми так ревно вкладаємо наші серця,  навчиться  по-справжньому любити  свою Україну.

Третяк Інна,

  художній керівник студентського театру «Водограй»  Ковельського медичного коледжу